.
ВИДАТНІ ЗЕМЛЯКИ СЕЛА КРОПИВНА
Кропивна – рідне серцю село. Споконвіку воно славилося своєю красою, багатством, мужністю і мудрістю людей. На сьогоднішній день наше село більш відоме тим, що у ХVІІ столітті тут знаходився Кропивнянський козацький полк на чолі з полковником Филоном Джеджалією, сподвижником Богдана Хмельницького. Але мало що відомо, що щедра земля кропивнянська народила відомих українських поетів, перекладачів, науковців, художників. Тому свою роботу я присвячую саме цим мало відомим, але видатним діячам української культури.
Михайло Ващенко-Захарченко, математик, Кропивна, видатні земляки
Michael Vashchenko-Zakharchenko, mathematician, Kropivna, famous countrymen
31 жовтня 2015 року виповнюється 190 років від дня народження видатного математика – Михайла Єгоровича Ващенка-Захарченка. На жаль, його ім’я сьогодні мало відоме широкому колу науковців. Незважаючи на це, його роботи в різних галузях математики використовувались майже 50 років і стали першоджерелом для багатьох сучасних курсів. І тільки в деяких підручниках з операційного числення та теорії функцій комплексної змінної його згадують як одного з фундаторів цих розділів математики.
Михайло Єгорович Ващенко - Захарченко народився 31 жовтня 1825 року в селі Маліївка Золотоніського повіту Полтавської губернії (зараз Черкаська область) у дворянській сім'ї. То був давній запорозький рід. Прадід Довбня-Ородницький відомий «як славний запорожець, решетилівський сотник»; батько - Юрій Іванович Захарченко, мати - Пелагея Лаврентіївна, з дому Коделець. Початкову освіту Михайло Юрійович отримав у Золотоніському повітовому училищі, а потім у київській 2-й гімназії (1838-1845), яку закінчив із срібною медаллю. У 1845 році він вступив до фізико- математичного відділення філософського факультету Київського університету святого Володимира, де навчався два роки, після чого продовжував навчання у Франції протягом ще двох років. Там він слухав лекції Коші, Ліувілля та Серре у Коледж де Франс та Сорбонні. Тоді мало хто з вчених-математиків мав змогу прослухати лекції відомих світових математиків.
Набагато пізніше, у 1862 році, буде встановлено порядок відрядження молодих вчених за кордон для поглибленої наукової підготовки, що дасть змогу покращити зв’язки між вченими різних країн Європи та підтримувати викладання природничих наук на сучасному рівні. Ващенку-Захарченку ж довелося навчатися за кордоном за власний кошт.
Повернувшись до Києва в кінці 1853 року, М.Є.Ващенко- Захарченко здав іспити при Київському університеті за весь курс. У наступному, 1854 році, він отримав ступінь кандидата математичних наук у Казанському університеті за роботу “Об определенных интегралах”.
Педагогічна діяльність майбутнього професора Ващенка-Захарченка поча лася у 1855 році, одразу ж після отримання кандидатського ступеня, коли він почав викладати математику в Київському кадетському корпусі (в майбутньому – військовій гімназії). Перші п’ять років майже весь його час був присвячений викладанню.
У 1862 році в Києві М.Є. Ващенко-Захарченко здав магістерські іспити та захистив дисертацію «Символическое исчисление и приложение его к интегрированию линейных дифференциальных уравнений», за що отримав ступінь магістра математичних наук. Ця робота була першою і довгий час єдиною науковою працею з операційного числення російською мовою.
У 1864 році Михайло Єгорович був запрошений викладати до Київського університету імені св. Володимира. Був позаштатним викладачем і не отримував постійної платні (хоча у випадку наявності вільних коштів міг отримати премію). Саме тому Ващенко-Захарченко одночасно з проведенням лекцій в університеті ще рік продовжує викладати в Київському кадетському корпусі.
У 1863-1865 роках, паралельно з читанням лекцій в університеті, Ващенко-Захарченко викладав фізику та космографію в Київському інституті шляхетних дівчат, де він познайомився з Вірою Миколаївною Мельницькою (1840-1895), визначною діячкою та пропагандисткою жіночої освіти, з якою він одружився у 1871 році [5; 441].
Цікаво знати
Це була його друга дружина у 1870 р. Михайло Юрійович овдовів, маючи на руках трьох синів від 15 до 10 років та доню трьох років.. Маючи педагогічне покликання й любляче чуйне серце, Віра Миколаївна перейнялася долею дітей Михайла Юрійовича, вбачаючи в цьому для себе цілу педагогічну школу. Коли його сини пройшли шкільний вік, а дочка тільки почала вчитися, двоє вже її власних дітей - хлопчик шести та донька п'яти років - взялися за абетку, у Віри Миколаївни визріла думка відкрити власну середню школу. Таку школу, яка б відповідала найвищим вимогам та гуманістичним ідеалам доби. 1878 p., завдяки широким зв'язкам та підтримці М. Бунге вона домоглася дозволу Міністерства народної освіти заснувати у Києві першу в Російській імперії приватну жіночу гімназію загального типу з пансіоном при ній. 14 вересня 1878 р. гімназія була урочисто відкрита на розі вул. Несторовської та Бібіковського бульвару, 20. Напроти Володимирського собору. 1892 р. В. М. Ващенко-Захарченко відсвяткувала 25-літній ювілей своєї педагогічної праці й вислухала багато зворушливих слів подяки і вшанування своєї діяльності від учениць і вчителів. Але здоров'я її почало підупадати. Віра Миколаївна Ващенко-Захарченко померла 2 серпня 1895 р. похована на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря [2; 33]
Докторську дисертацію на тему «Риманова теория функций составного переменного» Ващенко-Захарченко захистив у 1866 році при Казанському університеті (в деяких джерелах помилково вказується Київський університет). У 1967 році, після захисту докторської дисертації, Ващенка-Захарченка було обрано екстраординарним професором Київського університету святого Володимира по кафедрі чистої математики.
Взагалі професор Ващенко-Захарченко – це рідкісне поєднання видатного вченого і талановитого педагога. В університеті він читав майже всі курси: теорія ймовірностей; теорія чисел; алгебраїчний аналіз (вища алгебра); теорія визначників (лінійна алгебра); векторна алгебра; аналітична геометрія двох і трьох вимірів; різницеве та варіаційне числення; теорія диференціальних рівнянь; символічне числення (операційне числення); неевклідова геометрія; вступ до аналізу та ін. До кожного з предметів він підходив старанно і докладно. Всі курси лекцій розробляв особисто, враховуючи останні досягнення світової науки. Лекції Ващенка-Захарченка завжди користувалися величезною популярністю у студентів, характеризувалися глибиною та широким охопленням матеріалу, а конспекти, за спогадами його учнів, переписувались і передавались наступним поколінням студентів. Ващенко-Захарченко був автором 12 підручників, по яким навчалося не одне покоління студентів.
У 1880 році він випустив власний переклад «Начал» Евкліда з великим вступом, присвяченим геометрії Лобачевського. Ващенко-Захарченко залишив багато праць з геометрії, які стосувалися як евклідової, так і неевклідової геометрії. Окремо треба згадати його роботи з аналітичної геометрії: «Аналитическая геометрия двух измерений» (1883), «Аналитическая геометрия трех измерений» (1883), «Короткий исторический очерк развития аналитической геометрии» (1884), «Высшая геометрия» (1895).
Окрім чистої математики, професор Ващенко-Захарченко цікавився історією. В першу чергу, історією математики. Цьому присвячено декілька його робіт: «Исторический очерк математической литературы халдеев» (1881), «Характер развития математических наук у различных народов древнего и нового мира до ХV века» (1882). Для історії науки має велике значення ґрунтовна праця професора Ващенка-Захарченка «История математики (Исторический очерк развития геометрии)» [9, 168].
Загалом наукова спадщина Ващенка-Захарченка становить більше 40 праць (деякі з них, на жаль, не збереглися), що складає близько 6500 друкованих сторінок. Активну участь професор Ващенко-Захарченко брав і у роботі фізико- математичних товариств, які відігравали велику роль у розвитку науки та популяризації математичних знань в нашій країні. Він був членом найстаршого з них в Російській імперії – Московського – з 1874 року, а також одним із засновників Київського фізико-математичного товариства (1889), його почесним членом і одним з найбільш активних учасників.
Педагогічна діяльність Ващенка-Захарченка в Київському університеті тривала до 1902 року, коли 77-річний професор пішов у відставку у зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я (хвороба серця). У 1908 році, у віці 83 років, Ващенко-Захарченко публікує свою останню статтю “Попытка изложения дифференциального и интегрального исчисления без помощи методов бесконечномалых и пределов”. Пішов з життя Михайло Єгорович Ващенко-Захарченко в 1912 році.
Микола Терещенко, поет, перекладач, Кропивна, видатні земляки
Mykola Tereshchenko, sings, an interpreter, Kropivna, famous countrymen
Інколи на зоряному небі може спалахнути яскрава зірка. Її можна спостерігати день, два, тиждень... Аж раптом ти усвідомлюєш, що сьогодні чомусь на тому самому місці, де вона була ще вчора, цієї зірки більше немає. Вона зникла в міріадах інших зірок, менших, слабших; вона розчинилася в резервуарі чорної матерії. І вже невідомо, чи винирне колись світло від цієї зірки в майбутньому. Єдине, що залишилося, — пам’ять про сяйво, яке полонило до себе людську увагу впродовж певного часу.
Якщо спробувати поєднати цю картину з нашою реальністю, то дуже часто буває, коли в історії культури з’являється людина-зірка, талант якої наповнює цей світ потужним світлом краси, енергією довершеності. В різні часи такі митці виринають на арені цивілізаційного розвитку, але не завжди ми годні втримати у своїй пам’яті потуги їхнього світіння. Занурені в дріб’язковість цього світу, ми не помічаємо, що пам’ять постає єдиним резервуаром, у якому ми можемо вберегти яскраве минуле і не дати одному імені загубитися в бібліотеці всіх імен. Мені здається, що цю аналогію можна застосувати до імені видатного українського перекладача, талановитого поета Миколи Івановича Терещенка.
Народився Микола Терещенко 13 вересня 1898 року. в с. Щербинці на Полтавщині (тепер Золотоніського району Черкаської області). Навчався у Золотоніській гімназії, згодом у Київському політехнічному інституті. Вірші почав писати ще в гімназії, вперше опублікував їх у 1918 оці в «Літературно-науковому віснику». А ще через рік почали його поезії друкуватися і в «Мистецтві», «Музагеті», «Червоному вінку». Поет передавав природні людські настрої — печалі й ніжності («Печаль і ніжність — о, як розняти в душі поета печаль і ніжність»), а це сприймалося як занепадництво. «Не на часі» вважалось захоплення поета народнопісенною творчістю, яке простежувалося у ранніх віршах «Ой летять над синіми борами круки...», «Що в долині білі вівці, а на кручі гай...» та ін. [3; 183].
На початку 20-х років М. Терещенко сходиться з групою М. Семенка, бере участь у літературних об'єднаннях «Аспанфут» і «Комункульт». Друкується у виданому В. Поліщуком альманасі «Гроно».
Одна з основних його збірок цього періоду, що була випущена задля вираження покірності радянській владі це «Лабораторія». Основні її мотиви - сучасне місто, індустріалізація, утвердження віри в людину й працю. Головний герой поезій М. Терещенка — кочегар, робітник. Лексика оновлена відповідною виробничою термінологією: «риметрс», «брикс», «казан», «труби», «розтруби», «заводи» і «завкоми». Традиційний вірш поступається місцем верлібру, музиці «парових котлів». Але є в книжці й вірші, зокрема в розділі «Земна книга», в яких чутно відгомін страшного голоду й червоного терору («Зуб за зуб», «Товар»).
У 1922 р. вийшла в перекладі Миколи Терещенка збірка поезій Е. Верхарна. Відтоді він постійно знайомить українського читача з окремими здобутками французької поезії — Війоном, Беранже, Гюго, Потьє, друкуючи переклади в періодичних виданнях [7; 504].
Поетична збірка «Чорнозем» (1925) переважною більшістю творів присвячена селу. М. Зеров слушно назвав вірші збірки «газетними фейлетонами» й радив авторові «Чорнозему» повернутись до перекладів з французької.
У 1927 p. M. Терещенко вступає до ВУСППу, тим же роком виходить і одна з кращих книжок поета цього періоду — «Мета й межа», в якій «виразніше, ніж раніше, прориваються поетично-філософські думки», «мотиви гуманістичної тривоги».
У ці роки М. Терещенко один із редакторів журналу «Життя і революція», а в 1932 р. входить до складу оргкомітету новоутвореної Спілки радянських письменників.
Протягом війни вийшло п'ять його поетичних збірок — «Вінок слави» (1942), «Дівчина з України» (1942), «Верба рясна» (1943), «Ташкентський зошит» (1944), «Зорі» (1944). Поезія Миколи Терещенка воєнного періоду відзначається людяністю й реалістичністю. Переживаючи війну як вселенське лихо, він водночас уміє виокремити людську долю, особистісну трагедію війни.
Найкращі свої поезії («Велике у малім», «Осінній роздум», «Осіннє джерело», «Акварель», «Неспокій» та ін.) він пише саме в 60-ті роки. Це ліричні медитації, зміст яких — усвідомлення людського буття у його індивідуальних проявах, осягнення самоцінності людської особистості. Невід'ємною часткою цього буття виступає і природа. Осінні барви, осінні пейзажі, що навівають елегійний смуток, повертають пам'ять зрілого поета в літа молодості: «хтось розсипав листя серед гаю, що багрянцем оповитий весь. Я в задумі, Я не пам'ятаю, як літа свої розвіяв десь» [3, 185].
Незадовго до смерті він уклав «Літературний щоденник» — своєрідне енциклопедично-довідкове видання про письменників, перекладачів, фольклористів, бібліографів із характеристиками й датами основних біобібліографічних фактів. Вершиною його багатолітньої перекладацької діяльності стали «Сузір'я французької поезії» та «Вибране» Е. Верхарна.
Помер Микола Терещенко у 1966 р., похований у Києві на Байковому кладовищі. У 1968 році у Києві на честь Миколи Терещенка названо вулицю [4, 702].
Ілля Шульга, художник, Кропивна, видатні земляки
Іllya Shulga, artist, Kropivna, famous countrymen
Відкрите вилицювате обличчя, прямий ніс, невеликі темні вуса, що прикривають верхню губу, і проникливий погляд, який здається дивиться прямо в душу. Хто цей незнайомий чоловік на давній пожовтілій фотографії? Це Ілля Максимович Шульга – видатний український художник ХХ століття. Мало відомий не лише в Україні, а, на жаль, і в себе на Батьківщині – в Кропивні. Сьогодні лише старожили згадують, що колись в селі жила сім'я з таким прізвищем, навіть місце згадують, де стояла хата, і сина їхнього Іллю теж пам’ятають,бо добре малював. В багатьох хатах на покутті стояли намальовані ним ікони. Деякі збреглися і понині. А що трапилося з сім'єю І.М. Шульги ніхто не знає. Згадувати про репресованого митця в пресі довгі роки заборонялося. Після його реабілітації у 1950-ті роки ім'я великого митця, чия творчість залишається незабутньою хвилюючою сторінкою в історії українського малярства, повернули у царину рідної культури.
Народився Ілля Максимович Шульга 20 липня 1878 року у старовинному козацькому селі Кропивна Золотоніського району Черкаської області у родині наймита. Тут з вуст у вуста передавалися оповіді про походи запорожців, про хороброго полковника Джалалія, одного з найближчих соратників Б.Хмельницького, про Коліївщину; все це наснажувало талановитого хлопця. Не менше значення в його формуванні відіграло поетичне спілкування з чарівною природою рідного краю. Хлопець змалку призвичаївся до малювання: спершу копіював ілюстрації з книжок і журналів, згодом малював з натури портрети родичів, знайомих, сільські хати, пейзажі.
Батьки, помітивши хист сина, віддали його спочатку до малярної майстерні в Золотоноші, пізніше - в «науку» до іконописця в Києві. Середню художню освіту Ілля здобув у Рисувальній школі Миколи Мурашка та в Московському училищі живопису, скульптури й архітектури. Улюбленим його вчителем був Леонід Пастернак, батько відомого російського поета Бориса Пастернака. Його вчителями були художники В.Сєров, К.Коровін, М.Касаткін.
У 1903 року І.Шульгу прийняли до Петербурзької академії мистецтв, дек його вчителем був художник Ілля Рєпін. Це він виховав у свого учня інтерес до народу, його історії.
Одержавши звання «вільного художника», Ілля Максимович разом із дружиною та донькою оселився у Вінниці. Він викладав у Педагогічному інституті, багато працював творчо, брав участь у численних художніх виставках [1; 11].
Після подій лютого 1917 року І.Шульга з усією силою свого непересічного таланту прагнув прислужитися рідному народові, він не міг стояти осторонь будь-якої несправедливості. У 20-х роках Ілля Максимович проживав у Золотоноші працюючи в педтехнікумі вчителем малювання. Він відігравати значну роль у культурно-громадському житті міста. Як педагог він прищеплював молоді любов до рідної мови, культури, побуту, історії, організував роботу українського гуртка. За все це митцеві довелося пізніше відповідати.
Ілля Максимович - активний член товариства охорони пам'яток. Робить ьагато замальовок, поновлює ікони. 1926 року він створює Золотоніську районну філію Асоціації художників Червоної України (АХЧУ). З його благословення вийшли талановиті художники Т.М.Луценко та Д.П.Єлічев. Багато його вихованців працювали вчителями малювання.
З 1928 року Ілля Максимович жив і працював у Києві. До Художнього інституту, поряд із провідною харківською професурою, яка мала створити рівень викладання, гідний столиці, були запрошені кращі художники-реалісти, в тому числі й Ілля Шульга. Студенти опановують секрети живопису, Ілля Максимович не тільки успішно їх навчає, а й плідно працює як художник [6; 6].
Незмінно Шульгу вабила історична тематика з життя українського козацтва. Це відомі на той час картини: «В'їзд Богдана Хмельницького у Київ», «Козача розвідка», «Переїзд кропивнянського полковника Ф.Джалалія через Кропивню» та ін.
Велику увагу художник приділяв і жанровому живопису («Подруги», «Вечорниці», «На городі», «Діти в саду», «Діти плетуть вінки», «Водяний млин», «Мати з дитиною» та ін.). Неодноразово звертався він до Шевченківської тематики, створивши портрет Кобзаря, полотна «Тарас Шевченко на етюдах», «Могила Тараса Шевченка в Каневі», «Катерина». Відомий і портрет його роботи Панаса Саксаганського.
І.Шульга написав багато пейзажів, для яких характерні темпераментний живопис, сонячний колорит, безпосереднє ліричне сприйняття природи («Весна», «Бузок», «Водяний млин», «Літо», «У лісі» та ін.) [7; 5].
У 30-ті роки І.Шульга змушений підкреслити свою лояльність до режиму, пише картину «Перший трактор на селі», що зберігається у Національному музеї. На замовлення урядовців від управління мистецтв він почав писати «Приїзд Петровського та Косіора до Києва», яких радісно зустрічають кияни. Картину, що більше скидалася на карикатуру, художник закінчити відмовився.
Ілля Максимович Шульга міг зробити ще багато корисного й цікавого, але не судилося. Жорстока хвиля сталінських репресій поглинула і його. Підстави для арешту швидко знайшлися. Використали насамперед те, що митець мав характеристику «мазепинця», бо викладав українською мовою в той час, коли навчання велося російською. Майже упродовж 40 років малював лише Україну та українців.
Заарештований у 1937 році (за свідченнями родичі, в його звинувачено у тому, що він намалював карикатуру на Сталіна), художник через рік помер на засланні у м. Петропавловську (тепер Казахстан). Його дружина і дочка емігрували за кордон. Завдяки їм уціліла тільки та частка з багатющої (понад тисячу картин) мистецької спадщини живописця, яку вони вивезли з собою. Тепер вона знаходиться у США. Більшість картин (за різних обставин) загинули в роки війни. Деякі розпорошені по приватних зібраннях.
Помер Ілля Максимович у 1938 році. Посмертно реабілітований у 1950-х роках.
Список використаних джерел
- Блюміна І. Ілля Шульга/І. Блюміна //Україна. – 1978. - №35. – с. 11;
- Гриціанська Л.М. Михаил Егорович Ващенко-Захарченко/Грицыанская Л.Н.//Киeвские математики-педагоги- К. 1979. - с.30-38;
- Дроздовський Д. Людина із глибини традицій. До 110-річчя від дня народження Миколи Терещенка//Всесвіт. – 2008. - №11-12. – с.183-186;
- Жадько В. Некрополь на байковій горі/Віктор Жадько. – К. – 2010. – с.854;
- Історія вітчизняної математики: в 4 т. /Штокало І.З [та інші] Історія вітчизняної математики . - К. – 1967. – с. 616.
- Каламус А. Співець історії рідного краю/ А.Каламус //Молодь Черкащини. – 1978. – 19 серпня. – с.5;
- Почепцов В. Помер у казематі за творчість Шевченка/ В.Почепцов //Вісник Золотоніщини. – 1998. - №33 – с. 6;
- Череватенко П. Незнанний Терещенко/ П.Череватенко //Літературна Україна. – 1998. – 10 грудня. – с.4;
- Ядренко М.Й. Ващенко-Захарченко Михайло Єгорович/М.Й.Ядренко// Енциклопедія сучасної України. – К. – 2005 с.768.
|
